Відмова у наданні компенсації за неправомірне ув'язнення у справі Максима Жоффруа Елі Мокома Гавака в Міжнародному кримінальному суді та порівняння з іншими кримінальними практиками.
Анотація
Ця праця глибоко занурюється в аналіз рішення Міжнародного
кримінального суду від другого вересня дві тисячі двадцять п'ятого року
стосовно відмови у задоволенні вимоги про компенсацію Максиму Жоффруа Елі
Мокому Гавака за неправомірне ув'язнення, проводячи паралелі з подібними
практиками компенсації за судові помилки в кримінальному процесі у Сполученому
Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, Італійській Республіці,
Королівстві Іспанії, Республіці Австрії, Швейцарській Конфедерації, Сполучених Штатах
Америки, Федеративній Республіці Німеччини, Суді справедливості Європейського
Союзу, Європейському суді з прав людини та Україні. Особливий акцент робиться
на критеріях "серйозної та очевидної судової помилки" (grave and
manifest miscarriage of justice) відповідно до статті вісімдесят п'ятої
Римського статуту Міжнародного кримінального суду, а також на практиках
затримання та видачі осіб за
ордерами Міжнародного кримінального суду. Аналіз спирається на законодавство,
судову практику та міжнародні стандарти, ілюструючи відмінності в підходах до
захисту прав осіб, які стали жертвами неправомірного кримінального
переслідування, немовби розкриваючи тендітну тканину справедливості, виткану з
ниток закону та людського досвіду, і збагачений цитатами з виступів осіб, які коментують ці судові
справи.
Вступ
Міжнародне кримінальне правосуддя, втілене в діяльності
Міжнародного кримінального суду, має на меті забезпечувати невідворотну
відповідальність за найтяжчі злочини, такі як воєнні злочини та злочини проти
людяності, що ранять саму сутність людського роду. Проте, подібно до
національних судових систем, воно не є імунним до помилок, які можуть
призводити до неправомірного ув'язнення, наче тінь, що падає на сонце
справедливості. Справа Максима Жоффруа Елі Мокома Гавака, колишнього лідера
анти-Балака в Центральноафриканській Республіці, слугує яскравим прикладом
такого драматичного повороту долі: після дев'ятнадцяти місяців ув'язнення
обвинувачення були зняті, проте вимога про компенсацію була відхилена через
відсутність "серйозної судової помилки". Це рішення пробуджує глибокі
питання про делікатний баланс між ефективністю кримінального переслідування та
непорушним захистом прав людини, немовби ваги Феміди, що коливаються в пошуках
рівноваги.
У цій праці ми проводимо порівняння рішення Міжнародного
кримінального суду з практиками компенсації за неправомірне ув'язнення в окремих державах, Суді
справедливості Європейського Союзу, Європейському суді з прав людини та
Україні, а також розглядаємо практики затримання за ордерами Міжнародного
кримінального суду. Аналіз ґрунтується на законодавстві та судовій практиці,
висвітлюючи відмінності в критеріях компенсації та механізмах міжнародної
співпраці.
Суть
справи Максима Жоффруа Елі Мокома Гавака
Максим Жоффруа Елі Моком Гавака був заарештований
чотирнадцятого березня дві тисячі двадцять другого року в Республіці Чад за
ордером Міжнародного кримінального суду від десятого грудня дві тисячі
вісімнадцятого року за підозрою у скоєнні воєнних злочинів та злочинів проти
людяності, які нібито мали місце у дві тисячі тринадцятому – дві тисячі
чотирнадцятому роках у Центральноафриканській Республіці. Він провів приблизно
дев'ятнадцять місяців у попередньому ув'язненні в Міжнародному кримінальному
суді до сімнадцятого жовтня дві тисячі двадцять третього року. Шістнадцятого
жовтня дві тисячі двадцять третього року прокурор Міжнародного кримінального
суду відкликав усі обвинувачення через зміни в доказах, які унеможливили
розумну перспективу засудження, а наступного дня Пре-трибунальна палата номер
два припинила провадження та звільнила його з-під варти.
Після звільнення Моком Гавака подав запит на компенсацію
відповідно до статті вісімдесят п'ятої Римського статуту, вимагаючи близько два
мільйони вісімсот тисяч євро для себе та п'ятсот тисяч євро для своєї сім'ї,
посилаючись на шкоду, завдану його репутації, фінансам та здоров'ю. Слухання
щодо компенсації відбулося дев'ятого – десятого вересня дві тисячі двадцять
четвертого року. Тридцять першого січня дві тисячі двадцять п'ятого року
спеціально сформована Палата за статтею вісімдесят п'ятою (складена з суддів
М'ятта Марія Самба, Кібонг Пек та Беті Хохлер) відхилила запит, мотивуючи це
тим, що арешт був законним на момент видачі ордера, звільнення не робить
ув'язнення незаконним автоматично (ex post facto), не доведено "серйозної
та очевидної судової помилки", а період після звільнення (сорок три дні в
готелі в Королівстві Нідерландів) був добровільним. Моком Гавака подав
апеляцію, яку другого вересня дві тисячі двадцять п'ятого року Апеляційна
палата відхилила, підтвердивши відсутність підстав для компенсації.
Межі
компенсації в Міжнародному кримінальному суді (стаття вісімдесят п'ята
Римського статуту)
Стаття вісімдесят п'ята Римського статуту передбачає
компенсацію за неправомірний арешт, ув'язнення чи засудження, але лише за умови
"серйозної та очевидної судової помилки" (grave and manifest
miscarriage of justice). Цей високий поріг, немовби фортеця, що охороняє судову
систему, вимагає не просто зняття обвинувачень, а доказів грубого порушення
прав, подібно до habeas corpus – захисту від незаконного затримання. У справі
Мокома Гавака суд підкреслив, що ордер базувався на достатніх підставах на
момент видачі, а відкликання обвинувачень не свідчить про помилку per se.
Аналогічні прецеденти, як у справі Жан-П'єра Бемби,
демонструють, що Міжнародний кримінальний суд рідко задовольняє такі запити,
акцентуючи на процедурній законності ultra vires.
Як зауважив адвокат Мокома Гавака, Філіп Ларошель, "The
court has ruined this man’s life" (переклад: Суд зіпсував життя цій людині), підкреслюючи руйнівні
наслідки процесу, тоді як судді наголосили, що "a period of lawful
detention does not become unlawful simply because the person was ultimately not
convicted", і "Mokom voluntarily remained at the hotel and therefore
cannot be considered to have been ‘detained’ within the meaning of article
85(1) of the Statute"
(переклад: "період законного тримання під вартою не стає незаконним
лише тому, що особа в кінцевому рахунку не була засуджена», та «Моком добровільно залишився в готелі і
тому не може вважатися «затриманим» у розумінні статті 85(1) Статуту").
Порівняльний аналіз компенсації за неправомірне ув'язнення в окремих юрисдикціях.
Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.
У Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної
Ірландії компенсація за судові помилки регулюється розділом сто тридцять третім
Закону про кримінальне правосуддя тисяча дев'ятсот вісімдесят восьмого року,
зміненим Законом про антисоціальну поведінку, злочинність та поліцію дві тисячі
чотирнадцятого року. Компенсація надається лише якщо доведено "помилку
правосуддя" (miscarriage of justice), що з дві тисячі чотирнадцятого року
вимагає доказу невинуватості понад розумний сумнів. Багато заяв відхиляються: з
дві тисячі чотирнадцятого року лише шістнадцять осіб отримали компенсацію. На
відміну від Міжнародного кримінального суду, де поріг "серйозної
помилки" є вищим, тут акцент на доведенні невинуватості, але, подібно,
звільнення не гарантує компенсації ex gratia. Європейський суд з прав людини
підтвердив законність цієї системи у дві тисячі двадцять четвертому році, хоча
меншість суддів зазначила, що "most European states provide for
compensation after a miscarriage of justice" (переклад: "більшість європейських
держав передбачають компенсацію після судової помилки"), підкреслюючи відмінності в європейських
підходах.
Політики в парламенті також обговорювали, що "It is
essential that proper compensation payments are made so that victims of
miscarriages of justice can recover the costs they have incurred" (переклад: "Важливо, щоб були
здійснені належні компенсаційні виплати, щоб жертви судових помилок могли
відшкодувати понесені ними витрати"), відображаючи суспільний тиск на реформи.
Італійська Республіка
Італійський кодекс кримінального процесу передбачає два
режими компенсації: за скасоване затримання (статті триста чотирнадцята –
триста п'ятнадцята) та за несправедливе ув'язнення. Компенсація надається за
матеріальну та моральну шкоду, якщо доведено невинуватість або відсутність
підстав для затримання. На відміну від Міжнародного кримінального суду,
італійська система більш гнучка, дозволяючи компенсацію навіть без
"серйозної помилки", але вимагає доказів шкоди.
У випадках помилок, як у справі Мокома Гавака, компенсація
можлива, якщо затримання визнане "несправедливим", з фіксованими
ставками (наприклад, до п'ятсот шістнадцяти євро на день).
Політичні фігури, такі як міністр Маттео Сальвіні, гостро
реагували на подібні рішення, заявляючи: "Let the judges pay and welcome
the illegal immigrants, if they care so much" (переклад "Нехай судді заплатять і
приймуть нелегалів, якщо їм це не все одно"), що ілюструє напругу між судовою незалежністю та політичними
інтересами.
Королівство Іспанія
У Королівстві Іспанія компенсація за судові помилки
регулюється Законом про органічне правосуддя та адміністративною
відповідальністю держави. Вона надається за анульовані вироки або неправомірне
затримання через адміністративну процедуру перед Міністерством юстиції. Поріг
нижчий, ніж у Міжнародному кримінальному суді: достатньо доказу судової помилки
чи відсутності провини.
Конституційний суд Королівства Іспанія з дві тисячі
дев'ятнадцятого року визнає право на компенсацію за будь-яке неправомірне
затримання в кримінальних справах. У подібних випадках компенсація часто
надається, з акцентом на пропорційність шкоди, немовби відлуння принципу
restitutio in integrum.
Верховний суд Іспанії, виключаючи "additional"
компенсацію в деяких справах, наголошує на дотриманні статутних рамок,
заявляючи, що "The decision restores consistency and reinforces the
statutory framework for compensation for unfair dismissal" (переклад: "Рішення відновлює
послідовність та зміцнює законодавчу базу для компенсації за несправедливе
звільнення"), хоча це
стосується ширшого контексту судових помилок.
Республіка Австрія
Австрійське кримінальне право передбачає компенсацію за
затримання на досудовому етапі, якщо особа виправдана (Закон про кримінальну
компенсацію). Фіксована компенсація (близько сто – двісті євро на день), але
лише за незаконне затримання.
Європейський суд з прав людини у справі Секаніна проти
Республіки Австрії (тисяча дев'ятсот дев'яносто третього року) критикував
відмову в компенсації без чітких підстав, підкреслюючи, що "відсутність
публічного винесення рішень апеляційного суду у двох етапах проваджень щодо вимоги компенсації
за тримання під вартою" порушує справедливість.
Порівняно з Міжнародним кримінальним судом, австрійська
система менш строга, дозволяючи компенсацію за просте виправдання, без потреби
в "серйозній помилці".
Швейцарська Конфедерація
У Швейцарській Конфедерації компенсація за неправомірні
вироки є рідкісною, регулюється загальними нормами деліктного права (стаття
чотириста двадцять дев'ята Кримінального кодексу). Вона надається за
матеріальну шкоду, якщо доведено вину держави.
На відміну від Міжнародного кримінального суду, фокус на
системних помилках, як помилкові свідчення, але поріг високий, подібний до
"grave miscarriage".
Відомі випадки помилок у сумарних процедурах, де, як
зазначають дослідники, "Ризик неправомірного засудження є неминучою
частиною будь-якої системи кримінального правосуддя", підкреслюючи
вразливість швидких процесів.
Сполучені Штати Америки
У Сполучених Штатах Америки компенсація варіюється:
федеральний закон передбачає п'ятдесят тисяч доларів на рік ув'язнення за
неправомірні федеральні вироки (розділ дві тисячі п'ятсот тринадцятий Кодексу
Сполучених Штатів, том двадцять вісім). У штатах тридцять п'ять мають статути
компенсації, з обмеженнями (наприклад, п'ятдесят тисяч – сто тисяч доларів на
рік), але п'ятнадцять штатів не надають.
Критерій
застосування: доведення невинуватості чи грубої помилки, подібно до
Міжнародного кримінального суду, але з більшим акцентом на цивільні позови за
порушення прав (розділ одна тисяча дев'ятсот вісімдесят третій Кодексу
Сполучених Штатів, том сорок два).
Активісти та політики наголошують, що "Для виправданих
компенсація – це битва за стабільність і гідність", підкреслюючи тривалі
процеси та нерівність.
Федеративна Республіка Німеччина
Німецьке право передбачає компенсацію за матеріальну та
нематеріальну шкоду після перегляду вироку (Закон про компенсацію за
кримінальне переслідування). Вона надається, якщо вирок анульовано через нові
докази.
Поріг нижчий, ніж у Міжнародному кримінальному суді:
достатньо доказу помилки, без "manifest" елементу.
У контексті історичних справ, як-от воєнні злочини,
коментатори підкреслюють "Компенсація без визнання", критикуючи брак
визнання в німецько-італійських спорах.
Суд справедливості Європейського Союзу
Суд справедливості Європейського Союзу не є кримінальним
судом, але через інтеграцію Європейської конвенції з прав людини регулює
компенсацію за неправомірне затримання в контексті Європейського ордера на
арешт. Компенсація надається за порушення прав Європейського Союзу, якщо
затримання незаконне.
У випадках, подібних до Міжнародного кримінального суду, Суд
справедливості Європейського Союзу посилається на Європейський суд з прав
людини, вимагаючи доказів порушення статті п'ятої Європейської конвенції з прав
людини, але поріг "unjustified detention" нижчий, ніж "grave
miscarriage".
Європейський суд з прав людини
Європейський суд з прав людини, як орган Європейської
конвенції з прав людини, розглядає скарги на порушення статті п'ятої, параграф
п'ятий Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на компенсацію
за арешт або затримання, що суперечить Конвенції. Компенсація надається за незаконне
затримання або судову помилку, якщо доведено порушення прав,
таке як відсутність законних підстав для затримання.
Поріг нижчий, ніж у Міжнародному кримінальному суді:
достатньо встановлення порушення Конвенції, без необхідності "grave and
manifest" помилки.
У справах як Nealon and Hallam проти Сполученого Королівства
Великої Британії та Північної Ірландії (дві тисячі двадцять четвертого року),
Європейський суд з прав людини підтвердив, що національні системи компенсації
можуть мати високі пороги, але якщо вони не порушують Конвенцію, вони законні,
хоча меншість суддів наголосила, що "більшість європейських держав
передбачають компенсацію після судової помилки".
Європейський суд з прав людини часто присуджує just
satisfaction, включаючи компенсацію за non-pecuniary damage, і може вимагати
від держав виплати за wrongful detention, навіть якщо національні суди
відмовили.
Порівняно з Міжнародним кримінальним судом, практика
Європейського суду з прав людини більш орієнтована на права людини, дозволяючи
компенсацію за будь-яке незаконне
позбавлення волі, і впливає на національні системи через виконання судових
рішень.
Україна
В Україні компенсація за неправомірне ув'язнення регулюється
Законом "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові
незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і
суду". Вона надається за незаконне затримання або неправомірне засудження,
включаючи матеріальну та моральну шкоду, з фіксованими ставками (наприклад, від
сто до двісті євро на день у дві тисячі десятому році, з оновленнями).
Поріг: доведення незаконності дій держави, подібно до
Європейського суду з прав людини, але з адміністративною процедурою.
У справах як Тимошенко проти України, Європейський суд з
прав людини критикував українську систему за неефективність, але підтвердив
право на компенсацію.
На відміну від Міжнародного кримінального суду, українська
практика більш доступна для жертв, з акцентом на відшкодування за порушення прав, особливо в
контексті кримінальних справ.
Україна, як сторона Європейської конвенції з прав людини,
зобов'язана виконувати рішення Європейського суду з прав людини, що посилює
захист.
Практика затримання за ордерами Міжнародного кримінального
суду та подальше провадження
Більшість аналізованих держав (окрім Сполучених Штатів
Америки) є сторонами Римського статуту та зобов'язані арештовувати та видавати осіб за ордерами
Міжнародного кримінального суду.
У Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної
Ірландії це регулюється Законом про Міжнародний кримінальний суд дві тисячі
першого року. В Італійській Республіці, Королівстві Іспанії, Республіці
Австрії, Федеративній Республіці Німеччини та Швейцарській Конфедерації
національне законодавство забезпечує швидку здачу.
Сполучені Штати Америки, не будучи стороною, не зобов'язані,
але можуть співпрацювати вибірково.
У Європейському Союзі співпраця посилена через Європейський
ордер на арешт, але компенсація за помилки дуже рідкісна.
Україна, як сторона Римського статуту, активно співпрацює з
Міжнародним кримінальним судом.
Європейський суд з прав людини не безпосередньо регулює
Міжнародний кримінальний суд, але впливає на європейські держави щодо
законності затримань. У справі Мокома Гавака затримання в Республіці Чад (не
сторона) підкреслює виклики, подібні до національних екстрадицій, немовби
лабіринт міжнародного права.
Висновок
Рішення Міжнародного кримінального суду у справі Мокома
Гавака ілюструє строгий підхід до компенсації, порівняно з більш гнучкими
системами в Італійській Республіці, Королівстві Іспанії, Республіці Австрії,
Україні та практикою Європейського суду з прав людини, де просте виправдання
або порушення прав часто достатнє для restitutio.
У Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної
Ірландії, Швейцарській Конфедерації, Сполучених Штатах Америки та Федеративній
Республіці Німеччини пороги вищі, подібні до Міжнародного кримінального суду.
Суд справедливості Європейського Союзу та Європейський суд з
прав людини акцентують на правах людини через стандарти Європейського Союзу та
Європейської конвенції з прав людини.
Ці відмінності підкреслюють
потребу в гармонізації міжнародних норм для кращого захисту від судових
помилок, особливо в контексті Міжнародного кримінального суду, немовби заклик
до симфонії справедливості в світі дисгармонії. Подальші дослідження можуть
зосередитися на ефективності цих механізмів у запобіганні зловживанням,
освітлюючи шлях до досконалішого правосуддя.
Список посилань
1. ICC Judges reject Mr Mokom’s request for compensation -
https://www.icc-cpi.int/news/icc-judges-reject-mr-mokoms-request-compensation
2. The Mokom fiasco, part 2: everybody did their job, no one
needs to know -
https://www.justiceinfo.net/en/135629-mokom-fiasco-part-2-everybody-did-their-job-no-one-needs-to-know.html
3. Miscarriage of Justice Compensation - Hansard - UK
Parliament -
https://hansard.parliament.uk/commons/2025-03-19/debates/87474AB8-1654-4292-BA2E-F65AEB2392B8/MiscarriageOfJusticeCompensation
4. UK system for wrongful conviction payouts is lawful,
European court rules -
https://www.theguardian.com/law/article/2024/jun/11/uk-system-wrongful-conviction-payouts-lawful-european-court-rules
5. Italy government furious as court orders compensation for
sea migrant -
https://www.reuters.com/world/europe/italy-must-compensate-sea-migrants-top-court-orders-2025-03-07/
6. The Spanish Supreme Court rules out 'additional'
compensation for unfair dismissal -
https://www.osborneclarke.com/insights/spanish-supreme-court-rules-out-additional-compensation-unfair-dismissal-0
7. CASE OF SZÜCS v. AUSTRIA - HUDOC -
https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58113
8. Wrongful Convictions in Switzerland: A Problem of Summary
Proceedings -
https://scholarship.law.uc.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1136&context=uclr
9. For the exonerated, compensation is a battle for
stability and dignity -
https://www.npr.org/2023/01/11/1147443227/for-the-exonerated-compensation-is-a-battle-for-stability-and-dignity
10. Compensation Without Recognition - Verfassungsblog -
https://verfassungsblog.de/compensation-without-recognition/
11. Compensation for Unjustified Detention and the European
Arrest Warrant -
https://eucrim.eu/articles/compensation-for-unjustified-detention-and-the-european-arrest-warrant/
12. Rejection of claims for compensation for miscarriage of
justice did not breach the European Convention -
https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf/?library=ECHR&id=003-7969895-11113776&filename=Judgment%2520Nealon%2520and%2520Hallam%2520v.%2520the%2520United%2520Kingdom%2520-%2520Rejection%2520of%2520claims%2520for%2520compensation%2520for%2520miscarriage%2520of%2520justice%2520did%2520not%2520breach%2520the%2520European%2520Convention.pdf
