Спеціальний трибунал для переслідування злочину агресії РФ проти України: аналіз статуту, порівняння з історичними та сучасними міжнародними судами, дослідження утримання обвинувачених, вплив Статуту ООН та резолюцій ООН і ЄС

Спеціальний трибунал для переслідування злочину агресії РФ проти України: аналіз статуту,

порівняння з історичними та сучасними міжнародними судами, дослідження утримання

обвинувачених, вплив Статуту ООН та резолюцій ООН і ЄС

Автор: Денис Кешкентій, міжнародний юрист, спеціаліст з міжнародного кримінального

права

Анотація

25 червня 2025 року Україна та Рада Європи уклали угоду про створення Спеціального

трибуналу для переслідування злочину агресії Російської Федерації проти України. Цей

трибунал покликаний усунути прогалини в юрисдикції Міжнародного кримінального суду

(ICC) та Міжнародного суду ООН (ICJ), які не можуть ефективно розглядати злочин агресії

через імунітети високопосадовців і відсутність примусових механізмів виконання рішень.

Стаття аналізує Статут трибуналу, порівнює його з Нюрнберзьким трибуналом (1945–1946),

Міжнародним кримінальним трибуналом для колишньої Югославії (ICTY, 1993–2017), мету та

завдання ICC та ICJ, досліджує механізми утримання обвинувачених в новоствореному

Трибуналі, а також розглядає можливість притягнення до відповідальності громадян Білорусі,

Північної Кореї, Ірану та інших військових союзників Росії, які підтримують агресію.

1. Вступ

Злочин агресії, визначений статтею 8 Римського статуту ICC, є одним із найтяжчих

міжнародних злочинів. Однак чинні міжнародні судові інституції, такі як ICC та ICJ, обмежені у

своїй здатності переслідувати цей злочин у контексті російсько-української війни через вихід

Росії з-під юрисдикції ICC у 2016 році та відсутність у ICJ повноважень над окремими

особами. Спеціальний трибунал, створений за угодою між Україною та Радою Європи 25

червня 2025 року, має на меті подолати ці обмеження. Розглянебо більш детально правові

основи трибуналу, його юрисдикцію, механізми виконання, умови утримання обвинувачених,

міжнародно-правовий контекст, а також можливість притягнення до відповідальності

громадян інших держав, які сприяють агресії Росії.

2. Історичний контекст міжнародних судів

2.1. Нюрнберзький трибунал (1945–1946)

Нюрнберзький трибунал, створений союзниками після Другої світової війни, став першим

міжнародним судом, що переслідував злочини проти миру — попередник сучасного злочину

агресії. Він розглянув справи 24 високопосадовців нацистської Німеччини, встановивши

принцип індивідуальної відповідальності. Ключові фігури, такі як Герман Герінг, були

засуджені за злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людяності, а вироки,

включно зі смертною карою, виконувалися союзними силами. Однак трибунал критикували

за «правосуддя переможців» через ігнорування злочинів союзників. Нюрнберг створив

прецедент для переслідування агресії, але сучасний трибунал потребує ширшої легітимності.

2.2. Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії (ICTY).

ICTY, заснований Радою Безпеки ООН у 1993 році (резолюція № 827), розслідував злочини

під час війни на Балканах і завершив роботу в 2017 році. Він розглядав воєнні злочини,

геноцид і злочини проти людяності, засудивши, зокрема, Радована Караджича (2016, 40

років ув’язнення) та Ратко Младича (2017, довічне ув’язнення). Виконання рішень залежало

від співпраці з ЄС і НАТО. Відсутність юрисдикції над злочином агресії обмежувала аналіз

причин конфлікту, але досвід ICTY у співпраці з регіональними організаціями є цінним для

нового трибуналу.

2.3. Міжнародний кримінальний суд (ICC).

ICC, створений у 2002 році за Римським статутом (1998), є постійним судом для

переслідування геноциду, воєнних злочинів, злочинів проти людяності та, з 2018 року,

злочину агресії. Його юрисдикція обмежена державами-учасницями або мандатом Ради

Безпеки ООН. Вихід Росії з-під юрисдикції ICC у 2016 році унеможливлює переслідування її

посадовців за агресію. У 2023 році ICC видав ордер на арешт В. Путіна за воєнні злочини, а в

2024 році — на Сергія Кобилаша, Віктора Соколова, Сергія Шойгу та Валерія Герасимова за

воєнні злочини (стаття 8(2)(b)(ii)) і злочини проти людяності (стаття 7(1)(k)). Проте відсутність

примусових механізмів виконання робить ці дії неефективними, підкреслюючи потребу в

Спеціальному трибуналі.

2.4. Міжнародний суд ООН (ICJ)

ICJ, заснований у 1945 році як головний судовий орган ООН, розглядає спори між

державами, але не має юрисдикції над особами. У справі *Ukraine v. Russia* (2022) ICJ

наказав Росії припинити бойові дії, однак рішення було проігноровано через відсутність

примусових механізмів (International Court of Justice, 2022). Це підкреслює необхідність

трибуналу для індивідуальної відповідальності.

2.5. Рада Європи

Рада Європи, створена в 1949 році, не є судовою інстанцією, але відіграє ключову роль у

захисті прав людини та верховенства права. Після виключення Росії у 2022 році вона

об’єднує 46 держав-членів і координує створення Спеціального трибуналу через

Європейську мережу прокурорів (EPN), забезпечуючи регіональну підтримку та легітимність.

3. Норми Статуту ООН, резолюції ООН та заходи ЄС щодо дій Росії з 2014 року

3.1. Норми Статуту ООН.

Статут ООН є основою для засудження агресії Росії:

- Стаття 2(4): Забороняє застосування сили проти територіальної недоторканності держав.

Анексія Криму та дії Росії на сході України з 2014 року порушують цю норму.

- Стаття 2(7): Забороняє втручання у внутрішні справи держав, підкреслюючи суверенітет

України та засуджуючи підтримку Росією сепаратизму.

3.2. Резолюції ООН

- Резолюція ГА ООН 68/262 (27 березня 2014): Засудила анексію Криму як незаконну,

закликавши не визнавати зміну його статусу.

- Резолюція РБ ООН 2202 (17 лютого 2015): Схвалила Мінські угоди, невиконання яких Росією

підкреслює її порушення міжнародного права.

- Резолюція ГА ООН ES-11/1 (2 березня 2022): Засудила повномасштабне вторгнення Росії,

вимагаючи припинення бойових дій.

3.3. Заходи ЄС

- Резолюція Європарламенту (13 березня 2014): Засудила анексію Криму та підтримала

суверенітет України.

- Санкції (2014–): Економічні обмеження проти Росії, замороження активів, заборони на

експорт/імпорт.

- Європейський фонд миру (2022): Виділив 500 млн євро на летальну зброю для України.

Ці норми та заходи створюють правову основу для діяльності Спеціального трибуналу.

4. Аналіз статуту Спеціального трибуналу

Статут трибуналу, оприлюднений 23 червня 2025 року Іриною Мудрою, включає:

- Стаття 5: Юрисдикція над злочином агресії з 2014 року (анексія Криму).

- Стаття 8: Економічні санкції, замороження активів, обмеження в’їзду.

- Стаття 12: Співпраця з Радою Європи через EPN.

- Стаття 15: Залучення ЄС і G7 для виконання рішень.

Але цей статут мав низку експертних зауважень:

- Дженніфер Трахан: «Гібридна» модель може суперечити Конституції України (стаття 125) та

потребує мандату ООН для подолання імунітетів.

- Філіп Сендс: Юрисдикція має охоплювати період із 2014 року й далі.

- Керрі МакДугал: Пропонує залишковий механізм для довготривалих справ.

- Олена Темченко: Підкреслює важливість співпраці з ICC.

5. Механізми виконання

Виконання рішень трибуналу спирається на співпрацю з Радою Європи, ЄС, G7 та

Інтерполом. Прецеденти арбітражів показують ефективність економічного тиску:

- Naftogaz v. Gazprom (2018): $2,56 млрд виплат від «Газпрому» (Stockholm Chamber of

Commerce, 2018).

- Everest and others v. Russia (2018): До $150 млн компенсації за «де-факто контроль» у Криму

(Permanent Court of Arbitration, 2018).

- Ukrnafta v. Russia (2019): $44,5 млн компенсації за експропріацію активів у Криму (Permanent

Court of Arbitration, 2019).

6. Міжнародний форум в Київі (21 серпня 2023) рекомендував гібридну модель і співпрацю з

ICC. На Українському тиждені (15–19 липня 2024) також підтримана запропанована гібридна

модель із міжнародними суддями. Форум в Брюсселі (5 лютого 2025) пропонував «Проєкт

статуту Шумана» без імунітетів. У Львіві (9 травня 2025) предложений регіональний підхід із 39

державами та співпраця з Реєстром збитків.

Статут частково враховує ці рекомендації, але регіональний фокус обмежує глобальну

легітимність.

7. Дослідження утримання обвинувачених

7.1. Стаття 10 Статуту встановлює утримання затриманих в установах держав Ради Європи за

стандартами Європейської конвенції з прав людини (ECHR) і Європейського комітету з

питань запобігання катуванням (CPT). Локацією пропонується місто Гаага або інші місця (на

цей час ще не визначено).

7.2. Транспортування затриманих планується відбуватись через міжнародні ордери та

Інтерпол (Стаття 12). Посилені заходи для запобігання втечі, подібні до ICTY. Затримання без

рішення суду — до 72 годин.

7.3. Юридичні виклики з якими стикнеться робота Трибуналу буде охоплювати:

- Імунітети, які ускладнюють передачу високопосадовців РФ.

- Права обвинувачених. Необхідно забезпечити відповідність вимогам ECHR (стаття 5) та

принципам законності затримання, що в мережі різних юрисдикцій набагато складніше.

8. Процедура заочного осудження.

- Стаття 4(1): Допускається за умови належного повідомлення та забезпечення захисника.

- Ця процедура не застосовується до злочинів із мірою покарання - довічним ув’язнення.

- Для всіх заочно осуджених зберігається право на повторний розгляд.

9. - Практичні виклики які стоять перед Трибуналом : затримання обвинувачених (наприклад,

В. Путіна) ускладнене через небажання РФ співпрацювати, а більшість доказів перебуває в

Росії. Юридичні перешкоди: імунітети високопосадовців (ratione personae), які не можуть бути

легітимно подолані без мандату ООН. Легітимність Трибуналу – його регіональна основа

може сприйматися як «західний» проєкт, подібно до Нюрнберга.

Ефективність Трибуналу без співпраці з РФ може залишитися символічною. А дублювання

координація з ICC чи Реєстром збитків може спричинити конфлікти, а також втрату оригіналів

доказів.

10. Можливість притягнення до відповідальності громадян Білорусі, Північної Кореї, Ірану та

інших союзників Росії.

Спеціальний трибунал має потенціал розглядати справи не лише відносно громадян Росії,

але й осіб із держав, які сприяють агресії проти України, таких як Білорусь, Північна Корея та

Іран. Ці країни надають Росії військову, логістичну чи економічну підтримку, що може

кваліфікуватися як співучасть у злочині агресії.

10.1. Юридична основа

- Стаття 8 Римського статуту: Злочин агресії включає планування, підготовку, ініціювання або

здійснення акту агресії, що порушує Статут ООН. Співучасть (стаття 25(3) Римського статуту)

охоплює сприяння, підбурювання або надання засобів для вчинення злочину.

- Статут трибуналу (Стаття 5): Юрисдикція охоплює злочин агресії, вчинений із 2014 року, і не

обмежується громадянством обвинувачених, якщо їх дії сприяли агресії.

Нюрнберзький трибунал розглядав справи осіб, які не були громадянами Німеччини, але

сприяли нацистським злочинам. Аналогічно, ICTY переслідував осіб різних національностей

за співучасть у злочинах на Балканах.

10.2. Білорусь відіграє ключову роль у підтримці агресії Росії:

- Надання території для наступу на Україну в лютому 2022 року.

- Спільні військові навчання та розміщення російських військ.

Високопосадовці Білорусі, такі як Олександр Лукашенко, можуть бути притягнуті до

відповідальності за співучасть, якщо трибунал доведе їхній прямий внесок у планування чи

виконання агресії.

10.3. Північна Корея постачає Росії зброю, зокрема артилерійські снаряди та балістичні

ракети, що використовуються в Україні, порушуючи резолюції РБ ООН (наприклад, № 1718,

2006). Це може кваліфікуватися як сприяння злочину агресії. Потенційні обвинувачені:

посадовці, відповідальні за експорт зброї, якщо їх дії будуть доведені.

10.4. Іран постачає Росії безпілотники (Shahed-136) та технології для їх виробництва, які

використовуються для атак на цивільні об’єкти в Україні. Це може підпадати під співучасть у

злочині агресії. Потенційні обвинувачені: високопосадовці Корпусу вартових Ісламської

революції.

10.5. Інші союзники агресії - держави чи недержавні суб’єкти, які надають фінансову,

логістичну чи військову підтримку (наприклад, через найманців чи кібератаки), також можуть

бути об’єктом переслідування, якщо їх дії відповідають критеріям співучасті.

10.6. Статут трибуналу не уточнює юрисдикцію над громадянами третіх країн, що може

потребувати додаткових угод із державами Ради Європи чи мандату ООН. Збір доказів проти

посадовців Білорусі, Північної Кореї чи Ірану ускладнений через їх закриті режими в цих

державах та відмову у співпраці.Переслідування громадян інших держав може ускладнити

міжнародну підтримку трибуналу, особливо серед країн Глобального Півдня. А відсутність

сучасних прикладів переслідування громадян третіх країн за агресію створює правову

невизначеність.

10.7. Рекомендації:

- Розширення Статті 5 статуту для чіткого включення співучасті громадян третіх країн.

- Співпраця з чітким розмежуванням повноважень з ICC для розслідування воєнних злочинів,

пов’язаних із поставками зброї.

- Залучення міжнародних організацій (наприклад, ООН) для легітимації переслідування

союзників Росії.

---

11. Висновки

Спеціальний трибунал є новаторським інструментом для переслідування злочину агресії,

спираючись на норми Статуту ООН (статті 2(4), 2(7)), резолюції ООН (68/262, ES-11/1, 2202) і

підтримку ЄС. Його сильні сторони — чітка регіональна юрисдикція, співпраця з Радою

Європи та ICC, гібридна модель — підвищують шанси на успіх. Можливість притягнення до

відповідальності громадян Білорусі, Північної Кореї, Ірану та інших союзників Росії посилює

потенціал трибуналу, але потребує уточнення юрисдикції та міжнародної підтримки. Слабкі

сторони, такі як імунітети, невизнання РФ, практичні та логістичні виклики, потребують

додаткових рішень для забезпечення ефективності. Утримання обвинувачених за

стандартами ECHR і заочне осудження є досяжними, але потребують чітких процедур і

міжнародної співпраці.

Список літератури

- Amnesty International. (2023). Ukraine: Establishment of the special tribunal for the crime of

aggression must ensure victims-centered justice.

https://www.amnesty.org/en/latest/news/2025/05/ukraine-establishment-of-the-special-tribunalfor-the-crime-aggression

- Council of Europe. (1999). European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or

Degrading Treatment or Punishment (CPT) Standards. https://www.coe.int/en/web/cpt/standards

- Council of Europe. (2025). Agreement on the establishment of a Special Tribunal for the Crime of

Aggression against Ukraine (документ № 0900001680b678ca).

https://www.coe.int/en/web/portal/-/the-council-of-europe-and-ukraine-sign-an-agreement-onestablishing-a-special-tribunal

- European Convention on Human Rights (ECHR). (1950).

https://www.echr.coe.int/Documents/Convention_ENG.pdf

- European Council. (2025). Restrictive measures against Russia.

https://www.consilium.europa.eu/en/policies/sanctions/restrictive-measures-against-ukraine/

- European External Action Service. (2022). EU support to Ukraine.

https://www.eeas.europa.eu/eeas/ukraine_en

- European Parliament. (2014). Resolution on the situation in Ukraine.

https://www.europarl.europa.eu/doceo/document/TA-7-2014-0248_EN.html

- Heller, K. J. (2022). Creating a Special Tribunal for Aggression Against Ukraine Is a Bad Idea.

http://opiniojuris.org/2022/03/07/creating-a-special-tribunal-for-aggression-against-ukraine-is-abad-idea/

- International Court of Justice. (2002). Arrest Warrant of 11 April 2000 (Democratic Republic of the

Congo v. Belgium). https://www.icj-cij.org/case/121

- International Court of Justice. (2022). Ukraine v. Russia. https://www.icj-cij.org/case/182

- International Criminal Court. (1998). Rome Statute. https://www.icc-cpi.int/resourcelibrary/documents/rs-eng.pdf

- McDougal, C. (2023). Prosecuting the crime of aggression: Challenges and opportunities. Journal

of International Criminal Justice, 21(3), 345–367.

- Permanent Court of Arbitration. (2018). Everest and others v. Russia. https://pcacpa.org/en/cases/

- Permanent Court of Arbitration. (2019). Ukrnafta v. Russia. https://pca-cpa.org/en/cases/

- Sands, P. (2022). The crime of aggression and the Ukraine conflict. The Guardian.

https://www.theguardian.com/commentisfree/2022/mar/15/ukraine-russia-crime-aggression

- Sterio, M. (2024). Hybrid tribunals and the crime of aggression. *Case Western Reserve Journal of

International Law, 56*(1), 123–145.

- Stockholm Chamber of Commerce. (2018). Naftogaz v. Gazprom. https://sccinstitute.com/

- Temchenko, O. (2023). Special Tribunal for Ukraine: Differences from Nuremberg and ICTY.

https://gurt.org.ua/articles/

- Trahan, J. (2023). Why a hybrid tribunal is not the answer. Just Security.

https://www.justsecurity.org/

- United Nations. (1945). Charter of the United Nations. https://www.un.org/en/about-us/uncharter

- United Nations General Assembly. (2014). Resolution 68/262: Territorial integrity of Ukraine.

https://undocs.org/A/RES/68/262

- United Nations General Assembly. (2022). Resolution ES-11/1: Aggression against Ukraine.

https://undocs.org/A/RES/ES-11/1

- United Nations Security Council. (2006). Resolution 1718: Non-proliferation/Democratic People’s

Republic of Korea. https://undocs.org/S/RES/1718

- United Nations Security Council. (2015). Resolution 2202: Minsk Agreements.

https://undocs.org/S/RES/2202

- United Nations. (1993). Statute of the International Criminal Tribunal for the Former Yugoslavia.

https://www.icty.org/en/documents/statute

- United Nations. (2017). Completion strategy report: ICTY.

https://www.icty.org/en/about/completion-strategy