Які права має дитина

Права дитини є настільки ж важливими, як і ширша категорія загальних прав людини. Вони закріплюють основні умови для нормального здорового розвитку будь-якої людської істоти в демократичному суспільстві.

Права дитини — це…

Основний акт міжнародного законодавства, що визначає цю сферу, — Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН. Проте перш ніж визначити, що таке права дитини, потрібно окреслити саме поняття дитини. Відповідно до ст. 1 Конвенції про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Права дитини — це система можливостей, які необхідні особі для її комплексного та цілісного розвитку в умовах і відповідно до вимог середовища, зважаючи на незрілість дитини.

Держави, що є учасницями Конвенції, повинні поважати та забезпечувати права дитини, незалежно від того, чи є вона громадянином (громадянкою) країни. Також важливо дотримуватися принципу рівності всіх дітей, що знаходяться в межах юрисдикції конкретної держави незалежно від кольору шкіри, раси, статі, релігійних вірувань, мови, походження тощо.

Основні права дитини

З огляду на те, що всі міжнародні законодавчі акти, ратифіковані Україною, є частиною її національного законодавства, логічно буде почати з прав, які закріплені саме в тексті Конвенції. Відповідно до її положень кожна дитина має право на:

• життя;
• ім’я та набуття громадянства;
• збереження індивідуальності та громадянства;
• вільне висловлення своїх поглядів із питань, що її стосуються, думок;
• свободу створення асоціацій та участі в мирних зборах;
• свободу думки, релігії та совісті;
• доступ до інформації з міжнародних та національних джерел;
• користування найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я з акцентом на первинну медико-санітарну допомогу;
• користування благами соціального забезпечення;
• рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального, соціального та духовного розвитку;
• освіту;
• користування своєю культурою;
• відпочинок та дозвілля;
• захист від економічної експлуатації та виконання роботи, що може завдати шкоди її життю та розвитку;
• захист від зловживання наркотиками;
• захист від будь-яких проявів насилля.

Неповнолітні повинні знати своїх батьків та не розлучатися з ними, отримувати від них піклування (крім виняткових випадків, розлучення є необхідним в інтересах дитини). Також жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в реалізацію її права на особисте життя та життя її сім’ї, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь та гідність.

Незалежно від того, які права має дитина в конкретній країні, органи цієї держави повинні надавати захист дитині, гарантувати безпеку від сексуальних посягань, експлуатації, порнографії тощо.

Закон України “Про охорону дитинства” також уточнює та прописує свободи, способи та механізми захисту. Окремий розділ стосується обов’язків батьків та родичів, які мають забезпечувати належне виховання.

У статтях 31 та 32 Цивільного Кодексу України фіксуються цивільні можливості неповнолітніх та малолітніх осіб:

• вчиняти дрібні побутові правочини;
• самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
• здійснювати особисті немайнові права на результати творчої або інтелектуальної діяльності;
• отримувати безоплатну вторинну юридичну допомогу;
• бути учасником або засновником юридичних осіб (з певними обмеженнями) тощо.

В Україні також ратифіковано багато інших міжнародних конвенцій, положення яких конкретизують ту чи іншу сферу свобод неповнолітніх та малолітніх.

Деякі права і обов'язки дитини набувають чинності з певного віку. Наприклад, лише з 16 років можна самостійно виїжджати за кордон або змінювати ім'я та прізвище.